Любомир, як би ти себе охарактеризував двома словами?

Двох слів мені замало. Як людина? Швидше за все, я досить допитлива людина.

Твій найкращий спогад з дитинства?

Я народився в дев'яності, був дефіцит. Є що згадати. Але одна історія дійсно цікава. Моя бабуся живе в селі. І батьки нас із братом відправляли туди на літо. Ми були маленькими, мені було чотири чи п'ять років. У бабусі з дідусем тоді йшло якесь будівництво. А це для нас хороша можливість. Купа інструментів, купа цвяхів.

Ми порсалися в дворі, й тут бабуся така «Обідати!». Все покидали й побігли. Біжу і наступаю на дошку, з якої стирчить цвях. Пробиваю ногу, кричу. За мною біжить брат і наступає на той же цвях. Після обіду лежимо обидва з перебинтованими ногами та в сльозах. Така була історія. Більше ми нічого не майструємо та не будуємо.

Розкажи про перші кроки в роботі. Давай почнемо з навчання, який універ закінчив?

Якщо говорити про мою роботу — в мене була прикольна робота. Коли мені було 12 років, я влаштувався різноробочим на автосервісі. Прибирав, підмітав. Отримував гривень 15 на день. Пізніше мене підвищили — дозволили підстригати кущі — і я почав отримувати "космічні" 20 грн на день (сміється).

Потім в 17 років закінчив школу та пішов працювати кур'єром до мережі оптик. Закінчилося літо, батьки кажуть: «Що хочеш, те й буде. Ми, звичайно, хотіли б, щоб ти пішов вчитися на айтішника, але обирати тобі». А я хотів бути управлінцем. Вибрав Львівський інститут менеджменту. Пішов на спеціальність «менеджмент та управління організацією».

На другому, або третьому курсі почав працювати за фахом. Швейна фабрика хотіла налагодити роздріб. У них вже було виробництво й оптові продажі, а роздробу не було. Мене запросили запустити цей напрямок: знайти місце, оформити документи, домовитися з іншими брендами про постачання, найняти персонал. Ось так я і працював в цій справі півтора року. Все запустив, людей 6-8 в підпорядкуванні. Магазин дитячого одягу на 120 "квадратів". Здається, він до цих пір працює. Таким був мій старт.

Потім я не завжди був в менеджменті. Але я завжди до цього прагнув — люблю керувати, створювати і оптимізувати.

Коли прийшов до GigaCloud? Опиши, чим займається твій відділ?

На початку 2017 року я прийшов в GigaCloud, Артем (Артем Коханевич, гендиректор GigaCloud, - прим. ред.) запросив мене побудувати партнерський відділ. Цим я займаюся до сих пір.

Почали з того, щоб просто прописати партнерську програму, в білінг це все внести. Така умовна рутинна робота, яку потрібно було зробити з самого початку. Але ми створили хороші умови та залучили купу партнерів.

Ми даємо малому та середньому бізнесу можливість працювати безпечно, стабільно. Ті ж фішки, що є у великих компаній. Ось чим ми займаємося.

Ти любиш свою роботу?

Дуже. Як вже казав, в першу чергу, я завжди хотів бути начальником (сміється). Якщо мова про GigaCloud — це крута робота. Тому що я можу щось зробити та побачити, як це трансформується, змінюється та дає результати. Круто, коли бачиш свою роботу і внесок в чомусь, що можна виміряти і помацати. Коли хтось говорить «дякую». Це дуже добре.

Відділ SMB-продажів

Приходжу на роботу о 7 ранку. З появою сина трохи складніше, але 2–3 дні на тиждень приходжу зрання.

Можеш назвати "мінуси" в роботі?

Я ж адекватна людина, тому можу назвати. У роботі з партнерами є один серйозний "мінус". Ти будуєш відносини, вкладаєш, робиш для них багато, але не всі це розуміють та оцінюють в повній мірі. Не всі це ретранслюють так, як хотілося б. Це трохи пригнічує і мене, і моїх співробітників. Тому що ми старалися, хотіли, робили. А партнер сприймає це як даність.

Інший "мінус" — темп. Але він ж і "плюс". Ми ставимо перед собою великі цілі, тому доводиться багато працювати. Це віднімає масу енергії, що, звичайно, "мінус". Але потім ти бачиш результати і розумієш, чого досяг, і що зусилля окупилися. Ось це "плюс".

Чи був момент у житті, який ти можеш назвати переломним?

Є такий момент у житті. В 20 років я одружився на киянці. Тоді у Львові в мене була хороша робота і ми планували залишитися там. Але в останній момент, місяці за 3–4 до весілля, я кажу дружині: «Слухай, а що як ми до Києва поїдемо?» А вона: «Не знаю. А чого ТИ хочеш?». Я розумів, що якщо зараз не спробуємо, потім буде складніше. Львів мені не дуже подобався. Ми наважилися та переїхали до Києва. Батьки були трохи в шоці, мені тоді й 21 ще не виповнилося, а я їхав "в нікуди".

Любомир з дружиною Мартою

Перший рік був практично без роботи. Марта (дружина, — прим. ред.) нас утримувала, працювала. Я якісь стартапи мутив, крутився. Постійної роботи не було. Але в підсумку все склалося добре.

Якби був шанс щось змінити в житті, що б ти змінив?

Звичайно, бувають ситуації, коли думаєш: «Блін, чому так сталося? От якби якось по-іншому». Але не було б цього — не було б і того, що є зараз.

Був момент. Я народився і жив в Ізмаїлі. Мені було 9 років і наша сім'я переїхала до Львова. А мені там страшенно не подобалося. Плакав щовечора. Говорив, що виросту і поїду назад в Ізмаїл. З іншого боку, якби ми не переїхали до Львова, я навряд чи б опинився там, де зараз.

Які твої сильні якості?

Думаю, що терпіння і витривалість. В "партнерці" це часто стає в нагоді. А ще витримка та комунікабельність. Я б назвав ці якості.

Мої мінуси — це балакучість. Я з тих людей, які просто люблять поговорити. Іноді це тисне на співрозмовника, тому що він багато слухає, а сам не може сказати. Ще слабка сторона — я дуже добрий. Це іноді заважає в роботі, зате подобається моїм дітям.

Можеш пригадати найбільш незручний момент в житті?

Я згадую один момент з дитинства, мені було роки три-чотири. Коли навчався в дитсадку, мені сподобалася дівчинка і ми з нею навіть цілувалися. Тобто, для того віку, неймовірно серйозні відносини. Потім ми з батьками переїхали і садок довелося змінити. Минуло кілька років, пора йти до школи... і ось я приходжу на перший дзвоник і бачу там цю дівчинку. Мені чомусь стало соромно за те, що в нас були "відносини", а тепер мені вже не до них — треба вчитися. Якби ми були років на 15–20 старшими, я б їй, напевно, сказав щось на кшталт: «Люба, справа не в тобі. Просто на даному етапі життя я хочу зосередитися на кар'єрі» (сміється).

Голда — старша донька

Які якості цінуєш в людях?

Питання складне. Я не можу людей запхнути в одну категорію. Є сім'я, є друзі, є колеги. Наприклад, в дружині я дуже ціную готовність завжди слідувати за мною та йти на жертви заради нашої сім'ї. Дуже ціную. Вона у мене молодець. У друзях ціную вірність та відданість. В тому сенсі, що мене завжди готові прийняти та підтримати, навіть якщо ми давно не бачилися. В колегах ціную відповідальність. Коли людина відповідає за слова та справи — взявся і робить "красиво". Так, важко. Так, не завжди виходить. Але він красень.

Розкажи про сім'ю.

У мене крута родина. Бог дав мені кращу сім'ю — в мене дружина та троє дітей. Дві дочки і син. Старша схожа на мене — така ж "двіжова" і проактивна. Іноді мені шкода її майбутніх залицяльників (сміється).

Назви улюблений фільм, книгу. Яку музику слухаєш?

Скажу, що зараз читаю. З появою сина ми з дружиною взяли книгу. Вона не про роботу. Називається «У вас ростуть сини». Зараз це головна для мене книга.

Є крутий фільм «Протистояння гігантам». Мені він цікавий з точки зору лідерства та командної роботи. Це спортивна драма про тренера студентської команди з американського футболу. Рекомендую! Особливо, менеджерам.

Музику слухаю різну.

Є хоббі?

Я людина, в котрої троє дітей і робота (сміється). Але, тим не менш, хобі у мене є. Я закінчив музичну школу, тому вечорами іноді граю на флейті. Ще є класне хобі, яке я тільки освоюю. Є така тема — збірні моделі (наприклад, літака або танка). Я замовив модель машини та разом з дочкою зібрав салон, пофарбував корпус, колеса. Вона дуже любить збирати ці моделі та загалом не байдужа до машинок.

Як любиш проводити час?

З дітьми і дружиною. Віддаємо перевагу активному відпочинку, не можу сидіти на місці. На це потрібні сили, і, звичайно, ми втомлюємося, але, як любить говорити мій батько: «перші 100 років буде важко, потім — легше» (сміється).

Любомир з дружиною Мартою та доньками — Голдою та Микаелою. З часів фото сім'я Дорошенко поповнилася маленьким Саввою

Ким ти захоплюєшся?

Я не люблю це питання. В таких питаннях люди згадують когось далекого або забутого: «ось був колись крутий чувак» і таке інше. Ми бачимо, як історію переписують, героїв переписують. Не хочу нікого виділяти з тих, хто був.

Хочу сказати, що намагаюся захоплюватися тими людьми, які навколо мене. Наприклад, своєю дружиною. Я захоплююся тим, як вона порається з дітьми та господарством. А потім у неї залишаються після всього сили, щоб посміхатися ввечері та говорити: «Привіт, любий, я така рада тебе бачити».

Захоплююся друзями, колегами. У дитинстві дуже хотів поговорити з богом — дізнатися, який він, як у нього справи? А з віком зрозумів, що потрібно спілкуватися з людьми. Бог — в людях, і потрібно бути вдячним, що можеш просто поговорити з ними.