Коли у травні 1997 року суперкомп'ютер Deep Blue від IBM виграв шаховий матч-реванш із тодішнім чемпіоном світу Гаррі Каспаровим, цю перемогу вважали тріумфом штучного інтелекту. Ось тільки Джон Маккарті, який, власне, ввів цей термін та став першопрохідцем у галузі, вважав інакше.

Саме про нього йтиме мова у цій статті.

Джон Маккарті

«Хочу стати професором математики»

Дослідник у галузі інформатики та інтерактивних обчислювальних систем Джон Маккарті народився у 1927 році в Бостоні, в сім'ї ірландського іммігранта та литовсько-єврейської іммігрантки.

Джон з дитинства був дуже розумним. Закінчив середню школу в Белмонті на два роки раніше. У 15 років придбав підручник із математики, за яким навчалися студенти Каліфорнійського технологічного інституту, відомого під назвою «Калтех», і почав займатися за ним самостійно. Через рік хлопець вирішив вступити лише у цей університет, а в мотиваційному листі написав: «Хочу стати професором математики». Його прийняли на перший курс, однак один із викладачів вважав, що студенту нічого робити на його лекціях. Те саме сталося і на другому курсі. В результаті хлопця перевели до випускного курсу. Проте юнак провалив екзамен з фізики і був змушений відслужити в армії США для повторного вступу.

Дартмутська пропозиція

Визначення «штучний інтелект» вигадав саме Маккарті в 1955-му, який на той час був доцентом математики у Датрмутському коледжі. Він хотів відмежувати цю галузь досліджень від уже добре відомої кібернетики. Власне ця тема і стала ключовою під час семінару, що відбувся влітку 1956 року. Захід організував сам Маккарті спільно з трьома колегами.

Вчений шукав новий нейтральний термін, який міг би зібрати та об’єднати розрізнені дослідницькі зусилля в єдину сферу, зосереджену на розробці «розумних машин», які могли б імітувати всі аспекти людського інтелекту. На семінарі було представлено 17-сторінковий документ під назвою «Дартмутська пропозиція», в якому вперше використано визначення ШІ.

У документі описані теми, які науковці вважають фундаментальними для цієї галузі досліджень: нейронні мережі, теорія обчислюваності, творчість, обробка природної мови. На думку автора пропозиції та його колег, достатньо було б детально описати будь-яку особливість розуму людини, а потім передати цю інформацію машині, створеної для його імітації.

LISP — перша функціональна мова програмування

Якщо ви запитаєте будь-якого віртуального помічника, на кшталт Siri, хто його батько, то скоріш за все відповідь не отримаєте. Але саме Джон Маккарті заклав базу технології розпізнавання голосу за допомогою нової комп'ютерної мови високого рівня.

Досліднику не подобалися існуючі мови, що були створені без урахування усіх можливостей. У 1958 році, працюючи професором в Массачусетському технологічному інституті (MIT), чоловік розробив нову мову LISP. Сьогодні LISP, хоч і не в оригінальній формі, але використовується в робототехніці, різних наукових додатках, безлічі онлайн-сервісів, включаючи виявлення шахрайства з кредитними картками та розклад авіарейсів.

Стенфордська лабораторія та її винаходи

У 1965 році Джон Маккарті заснував Стенфордську лабораторію штучного інтелекту (SAIL). Вона стала епіцентром створення винаходів. Під її дахом зібралися найрозумніші люди того часу задля інтелектуальної співпраці.

Дослідження, які проводилися у SAIL, були новаторськими та технологічними: робототехніка, системи технічного зору, аналіз природної мови та машинне навчання.

Ось найцікавіші з них:

Проєкт «Рука-око»

У рамках проєкту вивчали поєднання зору з робототехнікою. Робот, на ім'я Shakey, створював конструкції з блоків. Він мав здатність розпізнавати середовище, виявляти непомітні речі з помітних, генерувати плани та перезавантажуватися, якщо зробив помилку. А ще робот говорив англійською.

«Стенфордський візок», 1979 рік

Проєкт «Стенфордський візок»

Це був транспортний засіб, що рухався самостійно. Мав камеру та далекомір, міг їхати до вказаного місця, уникаючи перешкоди.

Операційна система WAITS

Її використовували для досліджень та розробок. Також ОС була основою комп'ютера DEC PDP-10. Підтримувала технологію спільного використання часу та підготовки документів онлайн.

Системи oN-Line System (NLS)

Функції цієї системи наразі використовують у сучасних ПК: мишка, вікна та відеоконференції.

Хмарні обчислення, початок

Розвиток хмарних технологій бере початок у 1950-х. Тоді IBM почала використовувати мейнфрейми для роботи. Це був потужний сервер, його завдання ― обробляти великі обсяги інформації. Завдяки терміналам, оператори могли підключатися до центрального комп'ютера та використовувати лише частину його потужності. Така модель робила мейнфрейми більш доступними і дала поштовх до хмарних технологій.

А от саму концепцію їхньої появи асоціюють із Джоном Маккарті. Він припустив, що у майбутньому обчислювальні ресурси надаватимуться у вигляді сервісу, що покладе початок моделі SaaS.

Deep Blue від IBM проти Гаррі Каспарова, 1997 рік

Що не так з Deep Blue

Повернемося на початок цієї статті. У 1997-му суперкомп'ютер Deep Blue виграв шаховий матч-реванш з тодішнім чемпіоном світу Гаррі Каспаровим. Цю перемогу вважали проривом у галузі artificial intelligence, проте його «батько» думав інакше.

Дослідники присвячують чимало часу створенню алгоритмів, які допомагають компютерним програмам перемагати людей в іграх. Ігри мають чіткі обмеження та правила, то ж у такому середовищі легко передбачити виграє машина чи програє. Це дозволяє порівнювати способи прийняття рішень комп’ютером із людськими можливостями. Тому в науковців існує практика називати ігри «дрозофілою» в контексті ШІ.

Звичайна плодова муха, або дрозофіла, довгий час служила об'єктом для генетичних та біологічних досліджень через простоту своєї будови перед переходом до вивчення складніших організмів. Аналогічно, вчені у галузі штучного інтелекту аналізують ігри через їх простоту, щоб вивести загальні принципи, які можна застосувати в реальному житті.

Ось, що Джон Маккарті написав після шахового матчу-реваншу: «Комп'ютерні шахи розвинулися так само як генетика, якби генетики зосередили свої зусилля, починаючи з 1910 року, на виведенні гоночної дрозофіли. У нас була б наука, але головне ― дуже швидкі плодові мушки». Маккарті не вважав перемогу комп’ютера у шаховому турнірі чимось визначним. Адже машина була з самого початку запрограмована на виграш. Натомість вчений дуже хотів, щоб вона склала «Тест Тюрінга».

Тест Тюрінга

«Чи можуть машини мислити?» ― перший рядок статті «Обчислювальна техніка та інтелект», яку математик Алан Тюрінг написав для журналу «Mind» у 1950 році. Алан намагався поглибити тему того, чому лише шість років потому дасть назву Маккарті.

Щоб перевірити своє припущення, математик вигадав «Тест Тюрінга» або «Імітаційну гру». Тест складається з трьох учасників: інтерв'юера, людини та комп’ютера. Інтерв'юер не бачить учасників та не знає хто є хто. На основі відповідей на запитання, має зрозуміти з ким розмовляє. Якщо інтерв'юер не може точно визначити людину, це означає, що комп’ютерна програма пройшла тест успішно.

Маккарті так і не дочекався того моменту, коли комп’ютер успішно пройде тест. Вважав, що концепція ШІ полягає у створенні машини, яка могла б фактично повторити людський інтелект. Наприкінці дослідницького етапу своєї кар'єри, у 1978 році, Маккарті був змушений відмовитися від своєї пуристичної ідеї: «Щоб досягти успіху, штучний інтелект потребує 1,7 Ейнштейна, два Максвелли, п'ять Фарадеїв і фінансування 0,3 Манхеттенського проєкту».